Золотухін Олександр Іванович

Біографія

Золотухін Олександр Іванович народився 17 липня 1969 року в місті Гадяч Полтавської області, проживав у селі Біленченківка Миргородського району.

У лютому 2003 року він розпочав роботу на Качанівському ГПЗ, працював приладистом дільниці КВП і А Глинсько-Розбишівського цеху переробки газу та підготовки конденсату. За 21 рік роботи Олександр зарекомендував себе як надзвичайно відповідальний і добросовісний фахівець — справжній професіонал із «золотими руками». Він брався за завдання будь-якої складності, завжди вимогливий до себе і вимогливий у роботі, але водночас доброзичливий, усміхнений і компанійський. Там, де був Олександр, завжди панувала тепла, дружня атмосфера.

Колеги розповідають, що Олександр був людиною з великим серцем, тонким почуттям гумору та жагою до життя. Він любив все, що його оточувало: роботу, колег, свій дім, родину. Його невтомність дивувала — Олександр постійно працював, щось робив, кудись поспішав, залишаючи навколо себе рух і світло. Його сяюча усмішка, легкість у спілкуванні та вміння гуртувати людей — це те, що співробітники пам’ятаватимуть завжди.
 
З початком повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, він долучився до лав Збройних Сил України. Олександр був глибоко переконаний, що у цей час його місце — поряд з тими, хто боронить рідну землю. Він служив водієм-хіміком у роті радіаційного, хімічного й біологічного захисту 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців.

Коли воїн приїжджав у відпустки, він кожного разу збирав друзів у збудованій власноруч альтанці, запрошував всіх, ніколи нікого не забував, намагався проводити час разом й насолоджуватись кожною хвилиною життя. Ці зустрічі залишилися теплими, незабутніми спогадами для кожного, хто мав щастя бути поруч.

Обставини загибелі

17 травня 2024 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку, неподалік Вугледара, його позицію було уражено боєприпасами з безпілотного літального апарату. Під сильним артилерійським обстрілом тіло Олександра неможливо було евакуювати, і він був оголошений зниклим безвісти.
 
У межах чергового обміну, 23 жовтня 2025 року, до України було повернуто тіла загиблих воїнів — серед них і тіло Олександра. 1 листопада 2025 року захисник був похований у рідному Гадячі з військовими почестями.

Залишилися дружина та донька.