Андрейко Андрій Євгенович

Біографія

Андрейко Андрій Євгенович народився 1 грудня 1988 року в селищі Єзупіль Івано-Франківської області.

У 1994 році сім’я переїхала в місто Долину, де Андрій пішов до першого класу гімназії №1. Був надзвичайно сумлінним, дисциплінованим, уважним учнем, хорошим другом. Навчання продовжив в Оболонській загальноосвітній школі Долинської районної ради, яку закінчив 2006-го. З дитинства захоплювався риболовлею, збором грибів. Дуже любив ліс і природу. При першій можливості старався посадити дерево.

По закінченні школи влаштувався охоронником у ТОВ «Нафтозахист Україна».

У 2007 році був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у 40-й бригаді тактичної авіації міста Василькова, що на Київщині. Після звільнення в запас повернувся на попередню роботу.

У березні 2014-го вперше став на захист України. Маючи величезне почуття справедливості, добровільно вступив до добровольчого батальйону «Прикарпаття». Брав участь у боях біля міста Амвросіївка Донецької області. Після виходу із зони АТО перевівся до складу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади – в роту вогневої підтримки 15-го окремого батальйону. Воював за населені пункти Нікішине, Чорнухине, Дебальцеве. В лютому 2015 року з боями вийшов з Дебальцевого. У березні був демобілізованим у резерв.

До колективу Укрнафти доєднався у 2021 році. Працював електрогазозварником комплексної бригади з виробничого обслуговування (Долина) управління Укрнафта-логістика.

24 лютого 2022 року вдруге став на захист Батьківщини. У складі 44-ї окремої артилерійської бригади протистояв ворогові на Запорізькому напрямку – в районі Гуляйполя.

У серпні 2023 року перевівся до складу легендарних «едельвейсів». Служив старшим солдатом гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону — підрозділу у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Зарекомендував себе мужнім, сміливим воїном, надійним товаришем. Сумлінно та відповідально виконував завдання на передовій. Користувався авторитетом серед побратимів. На нього можна було покластися у будь-якій ситуації. Друзі поділилися історією, як у грудні 2023-го Андрій сам стримав навалу з десяти штурмовиків противника, утримавши позицію.

Обставини загибелі

Загинув 7 березня 2024 року, обороняючи від штурму росіян населений пункт Спірне, на Донеччині. Похований на Алеї Героїв Долинського міського кладовища.

Залишились батьки та сестра.

Відзнаки/нагороди

Орден «За мужність» III ступеня (посмертно).

Медаль «За військову службу Україні».